Лютий 2022 року. Українська режисерка Аліса Коваленко вирішує виконати обіцянку, яку дала самій собі: вступити до лав Збройних сил України. Вона приєдналася до штурмового підрозділу Української добровольчої армії та провела чотири місяці на Київському й Харківському напрямках. Протягом цього часу Аліса писала листи та знімала відеощоденники фронтового життя, які мали стати спадком пам’яті й любові для її п’ятирічного сина Тео — на випадок, якби їй не вдалося повернутися назад. Цей інтимний, поетичний архів став серцевиною фільму про потужну силу любові у жорстокій реальності війни — про любов, яка мотивує протистояти ворогу, віддавати свої життя заради дітей, майбутнього, свободи.
Листи Аліси, адресовані майбутньому дорослому Тео, доповнюються ліричним щоденником фронтового життя: рутина, нескінченне очікування, тихі роздуми в окопах та бліндажах, спостереження за мурахами в землі й красою пейзажів, щемкі моменти близькості та дружби побратимів — на тлі обстрілів, руїн і втрат.

Цей фільм вшановує пам’ять усіх бійців, які пішли на війну заради майбутнього своїх дітей, і стає своєрідним мостом пам’яті між поколіннями, чиї мирні життя жорстоко обірвані внаслідок російського вторгнення.