«Мовчання інших» — це кінематографічний портрет першої в історії спроби притягнути до відповідальності злочинців періоду 40-річної диктатури Франко в Іспанії (1939–1975), які десятиліттями уникали покарання через закон про амністію 1977 року. Фільм висвітлює болісне минуле, з яким Іспанія неохоче стикається навіть сьогодні, через десятиліття після смерті диктатора.
Стрічку знімали протягом шести років у глибоко особистісному контакті з героями. Історія розгортається на двох континентах: в Іспанії, де постраждалі та правозахисні юристи вибудовують справу, яку іспанські суди відмовляються розглядати, та в Аргентині, де суддя береться за неї на підставі принципу універсальної юрисдикції, що дозволяє іноземним судам розслідувати злочини проти людяності, якщо країна, де вони були скоєні, цього не робить.

Наслідки цієї справи мають глобальне значення, адже перехід Іспанії від диктатури до демократії й досі вважають зразковим. Водночас вона знаменує разючу зміну: саме Іспанія свого часу першою застосувала принцип універсальної юрисдикції, щоб притягнути до відповідальності колишнього чилійського диктатора Аугусто Піночета, а тепер уже аргентинський суддя змушений висвітлювати іспанське минуле.

«Мовчання інших» розповідає історію цього безпрецедентного міжнародного судового процесу голосами п’ятьох постраждалих, які порушили іспанський «пакт мовчання» і стали позивачами у справі: серед них — жертви катувань, батьки викрадених дітей і родичі, які борються за повернення тіл близьких із масових поховань по всій Іспанії. Цю масштабну справу ведуть правозахисник Карлос Слепой, який був співкерівником процесу проти Піночета, та філософиня права Ана Мессуті.

Ця справа вже творить історію: те, що починалося як невелика ініціатива знизу, призвело до перших в історії ордерів на арешт підозрюваних — катівників, міністрів, лікарів, причетних до викрадення дітей тощо. Вона повернула майже забуту тему на перші шпальти The New York Times і викликала хвилю міжнародної уваги.

На прикладі цієї драматичної сучасної історії фільм порушує універсальні питання про те, як суспільства переходять від диктатури до демократії та як окремі люди протистоять замовчуванню й борються за справедливість. Що відбувається, коли країну, яка мовчала стільки років, змушують нарешті зіткнутися віч-на-віч зі своїм минулим? Чи можлива справедливість за такий тривалий час?